Відчувши кінець, тут звіріє орда,
її із-нутрі розриває;
зігнулась назавжди вікова хорда
і лопнула в краї.
Які б не були ті тувинці й якути*
підсобники раші,
немає їх звірствам на світі спокути,
що родом з параші.
Відібрана воля і вбите минуле,
як жар попелища -
він їм пропікає обидві півкулі,
і вітер в них свище.
І дикого пращура привид горбатий
між них оживає,
нікуди їх сутність тепер не сховати,
забиту до краю.
І сліпо, і глухо, напів божевільно
волає вона,
і, ради гнобителів подиху вільного,
сягає їх дна.
1.08.2022
*Підозрювані в скоєнні жахливого вбивства полоненого
з відрізанням органів на камеру
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955043
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2022
автор: Микола Серпень