Знову кличуть мене ті стежки,
Де колись ми з тобою ходили...
Відпливли, пролетіли роки,
Коли ми і дружили, й любили...
То нічого, що в зморшках чоло,
Й білим снігом покрилися скроні,
Пам"ятаю усе, що було,
Хоч не все, що хотіли збулося...
Спохмурніла, й схилилась верба,
Як і ми, вона теж постаріла...
Лиш у річці прозора вода,
Наша річка жива,хоч й зміліла...
Все у пам"яті знов ожило,
Очерет щось шепоче колоссям...
Не сумую за тим, що було,
Чи було, а чи тільки здалося?..
І снують, повертають думки,-
Любі серцю у спогадах роки...
Притуляюся я до верби,
і здається, твої чую кроки...
Ось підійдеш...Торкнешся руки,
Вітер нам розкуйовдить волосся...
Наші мрії, надії й думки...
Жаль, що все відпливло, відбулося...
Наша річка, і наша верба,
Мовчазні наших зустрічей свідки...
Не журюся...Та все ж я сумна,
А на серці і солодко, й гірко...
І живу я давно вже одна,
Як верба уже й я постаріла...
А тебе вже в цім світі нема,
Та і річка, на жаль вже зміліла...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955116
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2022
автор: геометрія