обпікаю слизові оболонки чимось пекучо-гарячим в останній раз, — це я кажу собі не вперше. аміак роз'їдає мені очі і я не зможу побачити краси твоїх блакитних очей вже ніколи. ковтаю шанс відчути тебе, наче сперму, якою вмивалася в дитинстві.
ломаю подушечки пальців щоб не мастурбувати на твої повільні кроки, які полонили мене щойно я тебе побачила. мистецтво буде жити вічно, то ж підьом в музей чиїхось невимовних страждань, бо із них народжуються музичні, художні, архітектурні та інші творчі шедеври, що залишаються спадщиною навіки.
не пізнавша болю кохання людина не зможе написати прекрасний твір.
все народжується з тиші. вона покровитель, провідник.
звук, думка, стихія оживають під покровом ночі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955203
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.08.2022
автор: Харрієт