Двигтить земля і бухкає… так страшно.
Б’є спалах – і життя таке крихке.
Не 41-ший це… не рукопашна…
Глибокі рви – потужність злих ракет.
А жінка йде окопами: «Синочки…
Я вам несу попити молочка.
Ви ж зголодніли, діти, знаю точно,
Бо ніч була така, що сон втікав…»
«Де Ви взялися ? Як лишились, мамо?
Вбиває смерть жорстока на льоту!»
«Я краще, синку, буду поряд з вами.
Бо хто ж подасть вам, рідні, кружку тут?
Всю ніч молилась я за вас, до ранку,
І не залишив Бог моє село.
…Ми всі пили припавши жадно банки,
Неначе сили знову прибуло!
Відплатимо за всі безсонні ночі,
До Перемоги ми йдемо вперед..
... Молитва щира – оберіг синочків,
Ніяка зброя мужніх не бере!
/за мотивами прози Станіслава Коваленка/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955460
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2022
автор: Білоозерянська Чайка