БАГАТІЙ - ДИВАК… (проза)

                         Хочу  повідать  історію,  яку  я  почула  ще  в  молоді  роки  від  старожилів.
Я  насправді  не  знаю,  чи  вона  правдива,  чи  чиясь  вигадка.  Але  ось  чомусь  вона  спила  в  моїй  пам"яті,  можливо  тому,  що  вона  пов"язана  з  нашим  драматичним  театром.  Старожили  розповідали,  що  серед  багатіїв  Кіровограда  на  напередодні  революції  жив  один  дивак.  Так  склалося,  що  родини  в  нього  не  було.Дружина  померла,  а  дітей  Бог  не  дав.  Так  от  цей  добродій  відчув  наближення  революційної  грози  і  тому  вирішив  пожити  в  своє  задоволення.  Пив,  гуляв,  транжирив  своє  багатство,  чудив.  Одного  разу  він  закупив  усі  квитки  у  драматичний  театр.  Сидів  один  у  залі,  дивився  виставу,  в  той  час,  як  інші  любителі  драми,  поважні  і  багаті,  не  могли  дістати  квитки.  Іншого  разу  цей  же  добродій  закупив  усіх  візників,  що  розвозили  панів  після  вистави.  З  кожним  їздовим  він  домовився,  хто  і  куди  поїде,  а  щоб  любителі  театру  не  змогли  їх  перекупити,  на  сидіння  кожної  карети  він  поклав  якусь  свою  річ:  монокль,  бінокль,  рукавички,  тощо  і  табличку  з  написом:  "Зайнято."  А  сам  з  потаємного  місця  спостерігав,  як  ринувшись  на  вулицю  багатії  підходили  то  до  одної,  то  до  іншої  карети,  і  не  могли  знайти  вільної.  а  потім  ніби  за  магічним  сигналом,  карети  поїхали,  а  вельможні  пани  вели  своїх  дам  по  домівках  пішим  ходом.  на  нього  ж  за  рогом  чекала  найбідніша  карета  і  він  спокійно  поїхав  додому.  Коли  ж  у  диво  -  добродія  скінчилися  гроші,(  все  багатство  було  пущено  за  вітром)  він  вирішив  нанести  візити  до  всіх  приятелів-багатіїв.  знаючи  про  його  теперішні  нестатки,  ті  дозволяли  чоловіку  погостювати  3  -  5  днів,  а  потім,  пославшись  на  свою  зайнятість,  спроваджували  з  дому,  даючи  йому  10,  25,  чи  й  50  рублів.  Та  приятель  відмовлявся  від  таких  подачок,  говорячи,  що  він  не  злидень,  і  ті  змушені  були  ссудити  йому  сотню  -  другу,  бо  ж  не  дати  зовсім  нічого  їм  не  дозволяв  тодішній  етикет.  На  жаль,  я  не  пам"ятаю,  а  можливо  ніхто  цього  й  не  розповідав,  чим  же    закінчився  вояж  цього  добродія.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955483
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2022
автор: геометрія