Я прибув на південь. Пішов у Ботанічний Сад.
Землю вкривало мертве листя, йому колись
життя давало гілля буків і яворів,
кінських каштанів, ясенів і верб.
Опале листя ганяв холодний вітер
у парку на свій розсуд, виючи
зловісно, як в Дракулі (1), коли Джонатан Харкер (2)
їхав у замок до вампіра, і вовки
супроводжали його поїздку. Мої воєнні чоботи
топтали і кришили листя,
недовговічне і сухе, нагадуючи інший шум
моїй душі: страшний шум Ночі
Кришталевої (3). Що сталося в моїй країні?
Я відчував, що смерть маскується під осінь,
вслухався в свої кроки і згадував той вірш
безсмертного Гомера, який завчив в гімназії:
"Як родовід у листя, так само родовід людський".(4)
[i](1) Дра́кула - роман ірландського письменника Брема Стокера, який був опублікований в 1897 році.
(2) Джонатан Харкер молодий стряпчий з Великобританії, який відправився в глуху місцину в Трасільванії до вампіра графа Дракули оформити купівлю нерухомості .
(3) Ніч Розбитого Скла, Кришталева Ніч— назва першої, цілеспрямованої та керованої нацистською державною владою Третього Рейху масової акції прямого фізичного насильства та терору щодо євреїв на території Німеччини, що відбулася в ніч з 9 на 10 листопада 1938 року. З 7 до 13 листопада 1938 року було вбито або доведено до самогубства близько 400 людей, зруйновано понад 1400 синагог, молитовних кімнат, інших місць для відправлення служби, а також тисячі крамниць, помешкань, єврейських кладовищ. До 10 листопада близько 30 тисяч євреїв були відправлені до концентраційних таборів.
(4) Гомер "Іліада", Пісня 6, Переклав Борис Тен
145) "Духом великий Тідіде, навіщо про рід мій питаєш?
146) Наче те листя на дереві — людські усі покоління:
147) Листя одне, обриваючи, вітер розносить, а інше —
148) Клечанням свіжим ліси укриває з новою весною.
149) Так і людські покоління — ці родяться, ті вже зникають.
[/i]
[i]Переклад іспанською:
«¡Magnánimo Tidida! ¿Por qué me preguntas mi linaje?
Como el linaje de las hojas, tal es también el de los hombres.
De las hojas, unas tira a tierra el viento, y otras el bosque
hace brotar cuando florece, al llegar la sazón de la primavera.
Así el linaje de los hombres, uno brota y otro se desvanece.
[/i]
[i]"Великодушний Тідіде! Чому питаєш ти мій родовід?
Як родовід у листя, так само родовід людський.
Листя одне вітер на землю кидає, а інше ліс
змушує знов проростати, коли навесні розквітає.
Так і людський рід, один з'являється, інший зникає."
[/i]
[b]Luis Alberto de Cuenca BERLÍN, OTOÑO DE 1938[/b]
Eché a andar hacia el sur. Llegué al Jardín Botánico.
El suelo estaba lleno de hojas muertas, que un día
dieron vida a las ramas de hayas y sicomoros,
de fresnos, de castaños de Indias y de sauces.
Hojarasca que un viento gélido dispersaba
por el parque a su antojo, aullando de manera
siniestra, como en Drácula, cuando Jonathan Harker
se dirige al castillo del vampiro, y los lobos
acompañan su marcha. Mis botas militares
aplastaban y hacían crujir aquellas hojas
secas y fugitivas, evocando otro ruido
en mi alma: el estruendo terrible de la Noche
de los Cristales Rotos. ¿Qué ocurría en mi patria?
Sentí como la muerte, disfrazada de otoño,
vigilaba mis pasos, y recordé aquel verso
imborrable de Homero que aprendí en el Gymnasium:
«Las hojas y los hombres son del mismo linaje»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955524
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2022
автор: Зоя Бідило