Мовчать її гори і ширшає місто,
В яке небайдужих бажала впустить.
Сиплеться щастя, немовби намисто,
Світиться болем оголена нить...
Вона мов лелека, що в люті морози
Тікає від себе, домівки-землі.
Рве на собі у незламності ло́зи,
Які з голови й аж до п'ят обплели...
Їй не властиво скоритись невдачі.
За волю барвисту коліна зітре́!
Когось приголубить, своїм не пробачить.
На те вона - правда, на те в ній - живе...
07.08.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955749
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2022
автор: Сара Ґоллард