Ще літо недопите до кінця,
А вже осінній день у двері стука.
Подарувавши зморшки для лиця,
Частіше серце подавало звуки.
Не той і погляд: зважений, простий,
В нім поміркованості більше тепер стало.
Аби іти життям, а не брести,
В характер доточив твердої сталі.
Та це й не дивно – усьому свій час,
І не погодитись із цим ніяк не можна.
На вістрі часу ми – пручайся-не пручайсь,
Та долі є рабом людина кожна.
У літа й осені свої також плоди,
І їх доста, тож варто пошукати
У колі друзів вірних і родин.
В самотність тільки бійся заблукати!
1.02.2022.
Ганна Верес Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955811
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2022
автор: Ганна Верес