Від сьогодні я більше не хочу про них -
Та хвороба, напевно, вже не виліковна.
І душа в них німа і гомін любові затих.
Там лиш ненависть, злість і всілякого чорного повно.
Від тепер тільки ми і від зараз постійно про нас -
Про Героїв, що просто навічно на хмарах заснули,
Про дітей, що в останнє гойдались й літали у снах,
Під завалами крихітні тільця, ми їх не забули.
Закривали долонею ніжні дитячі повіки разом,
Ті хто має дитину і ті, хто поки що не мають.
Коли хтось помирає, то горе велике для всіх.
Сум закутав, туман і дощі випадають.
І калач не буханка, а люди всі зараз - калач,
Що лежать після всього, обнявши себе за коліна.
Тихо виють, давно це не схоже на плач,
Бо століттями душать і кривдять нам нашу країну.
І коли ми шмагаємо простір питанням: "За що?!"
І в ті дні коли ходимо ледве, бо маєм ходити.
Вони все у нас крадуть, так завжди, до речі, було,
І ненавидять нас, бо інакше ми хочемо жити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955981
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2022
автор: Kлер Клер