Вишиванка
Я взяв її з собою у похід,
І одягнув на себе того ранку.
Сорочку вишиту, як оберіг від бід,
Матусин подарунок – вишиванку.
Але не мама чарівний узор плела,
Сорочечка дісталася у спадок.
Її бабусина прикрасила рука,
Червоними нитками, як серпанок.
На білім домотканім полотні,
У сплетенні мережива тонкого.
Зображений таємний код землі,
Та прагнення сердець народу мого.
В таких сорочках наші славні козаки,
Ішли на чайках до Туреччини і Криму.
В похід морський на бусурманські береги,
З неволі визволяти побратимів.
І хлопці з лісу, славні воїни УПА,
У вишиванках билися за волю.
Гаряча кров нескорена текла,
Тканину ніжну просякаючи собою.
Я наче там, серед тих чайок і лісів,
Коли матусин подарунок одягаю.
Здається спомини славетних тих часів,
Через сплетіння ниток в шкіру проникають.
Як злість до ворога, як вірний кулемет,
В запеклому бою вона зі мною.
Від куль, уламків – є бронежилет.
Сорочка ж душу береже під одностроєм.
Настане день, коли закінчиться війна,
І ми – народ незламної звитяги.
Бабусине і мамине шиття,
Одягнемо на свято перемоги!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955984
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2022
автор: Костянтин Вишневський