Тобою дихаю, живу,
Життя ж бо сенс в тобі вбачаю
І в снах, і в мріях, й наяву.
Тебе нема – усе втрачаю,
Усе втрачаю, адже ти
Усе те змістом наділяєш,
Щоб я духовно міг рости,
Коли себе ти проявляєш.
Адже в мені ти, як щораз
Ідеї сієш, мов зернини,
В душі бажання будиш враз
Їх втілити в життя людини,
З тобою втілить їх разóм,
Бо ж той, хто ці рядки читає,
З незгасним прагненням цілком,
Як їх здійснити, все ж пізнає;
Пізна, як зробить річ одну –
Уважно розум свій скерує
На ту ідею головну,
Яку вірш певний генерує;
Бо ж вірш – той поетичний твір
З римованими рядками,
Що внутрішній наш кругозір
Все ж відкрива, немов руками;
Той твір, що завжди спонука
В житті до гідних дій вдаватись,
Як доля випала гірка,
Ніколи їй не піддаватись;
Той твір, який у той же час
Навча любити і творити,
Аби на світі кожен з нас
Завсіди* міг щасливо жити.
*Завсіди – розм. Завжди
Євген Ковальчук, 14. 07. 2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956032
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2022
автор: Євген Ковальчук