колись в дитинстві бабуся брала мене на кладовище в гості до своїх родичів. вона поралася з бур'янами, а я гуляла по великому кладовищу, що за містом і розмовляла з могилами, уявляла, від чого померли люди і дарувала їм квіти, які виривала з трави, що росла біля тих самих ж могил.
від тоді мені на кладовищі спокійно та затишно.
після школи, пам'ятаю, я заходила в гості на кладовище, але те, що біля дому.
тому що там спокійно, ніхто на тебе не кричить і не намагається зробити тобі боляче.
вночі не можна залишатися там, бо вищі духи прокидаються та вербують інші душі. вони можуть піти за тобою.
сестра навчила мене як поводитися при вході на кладовище.
якщо щось впаде — не підіймай, або поклади щось взамін і обкапай святою водою.
а ще ми з дівчатами гадали, в якій труні нас будуть ховати.
хочу бути в теплому вбранні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956052
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2022
автор: Харрієт