Ще слів не вміла вимовляти,
А вже співала.
Ще кроку не могла тримати,
А вже літала.
Раділа, як плела матуся
Їй крила з плюшу.
Бо мала дівчинка Катруся
Пташину душу.
В бандури голосу просила –
В ній пам'ять Роду,
Краса землі, козацька сила
І дух свободи.
Шукала квіти між отави.
Себе – пташину,
В вінку калину, Герб держави,
Внесла в картину,
Яку на конкурс подавала.
Любила Неньку!
Сиріткам-дітям помагала –
Пекла печенько,
Несла його у дитбудинок,
Лишала й душу.
Не знала, що таке спочинок,
Жило в ній «Мушу!»
Писала вірші, назбирала
Їх аж на збірку,
Раз у виставі участь брала.
Хвалили Зірку!
Ходила також до військових,
Що у шпиталі,
Ламала звичності окови,
Несла́сь у далі
На байку. Го́йдав рі́ки вітер,
Поля красиві.
Війна стоптала миру квіти -
Вдягла сміливість,
В Госпітальєри записалась
І в Маріуполь
Пташина-дівчина подалась -
Звав долі рупор.
Бійців, яких за горло брала
Рука ворожа,
З обіймів смерті витягала,
Казала: «Боже!
Із «Азовсталі» скинь кайдани!
Жени рашистів!
Від крові й стугону вже п’яне
Марії місто".
А потім зверху було слово:
«Азовсталь – здати!»
В Оленівці бійців Азову
Взяли під ґрати.
Маліють сил їхні, звісно.
Ні дня без болю.
В неволі їх катують злісно
За мову й волю.
Як Пташці чується в полоні,
Ніхто не знає,
Та справедливість уже коні
Свої сідлає.
Дай скакунам на біг поживи,
О, любий світе!
Щоб України-Мами жили
Відчули літо!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956482
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2022
автор: Крилата (Любов Пікас)