А літо за серпнем
в сукенці з серп’янки іде,
Ще й силянка з глоду уп’ялася боляче в тіло.
Полин посивілий притисло, мов сум, до грудей.
Своєщини тло позатиллю ледь-ледь бовваніло.
Жоржинна досада заглипала вслід через тин,
Спориш підтягнувсь, щоб з порізником гоїти рани.
Та все то дарма, бо сховає у лоно бурштин—
Хоч плач, хоч не плач, що ще рано йому, ой, як рано.
А завтра, як вчора, запалить півобрій світань.
Світач з-піднебесся відпустить стрічки серпантину.
Життя повелить залишитись
чи йти поза грань.
Кінець дасть початку розгін—і ось так без упину.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956521
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2022
автор: Valentyna_S