До тебе шлю я докору слова,
Земляче мій, бо ж тут твоє коріння.
Колись пісні із нами ти співав,
Тепер вважаєш, ми Москві не рівня?
Чому ж мовчить у венах твоїх кров,
Тоді, як рідний край вогнем палає?
Чи серце вже не здатне на любов?
Мовчанням неньку, мов мечем, караєш.
А мо’, тебе серпастий так зігрів,
Що ти забув і пісню про калину?
Манкуртом став, чи також озвірів,
Що й шепіт не хвилює тополиний?
А чи забув, як пахнуть чебреці,
Що мали б євшан-зіллям тобі стати,
Сльозою пам’яті ожити на щоці,
До дна душі упевнено дістатись,
Аби озвавсь у ній той отчий ген,
Де б умістилась й мова українська.
Ти для Росії не абориген,
Тож стань у стрій у українськім війську!
12.08.2022.
Ганна Верес Демиденко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956531
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2022
автор: Ганна Верес