Хіба такого я хотів життя,
Щоб слухати удень, вночі сирени？
Читати у смартфоні, що летять
Не гуси, не лелеки з Ойкумени, -
І не одні, не раз уже летять
Пташки , нафаршировані пекельним
Вогнем, - не тільки по моє життя ,
Й землі моєї і народу паралельно.
Хіба я на таке життя чекав
Для рідних і для себе, для країни,
Щоб бачити у сполохах заграв
Міста і села рідні, - їх руїни？
Хіба я думав про життя таке,
Не мав і гадки, що так обернеться, -
Життя порушить , те смертельне і бридке,
Й воліє дотягнутися до серця
Країни, рідної землі, - до всіх
Одразу, сплюндрувавши все, що можна,
І наробити стільки незліченних лих,
Так , щоб було на щось нелюдське схоже.
І хто із нас бажав життя таке
Побачити, яке ми бачим зараз？
Все, що було нам рідне і близьке, -
Ледь жевріє серед руїн і згарищ.
Побачим ми, - повернеться життя
До міст, до сіл, до кожної домівки;
До рідних гнізд лелеки прилетять;
І буде Мир, і буде Щастя, і не тільки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956630
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2022
автор: Рунельо Вахейко