Я не пробачу
Я прощення просить для себе буду,
Коли закінчеться проклята та війна.
Чекати Божого і праведного суду,
А зараз прощення мені нема.
Я сам пробачити не можу ті страждання,
Які приніс з собою руський кат.
Зруйновані надії, мрії, сподівання,
І не народжених, вже мертвих немовлят.
Не можу я простить шалені вбивства,
У снах страшних їх годі уявити.
Вдивляючись у скоєні злодійства,
Тих нелюдів готовий сам убити.
Хоч знаю, що убивство гріх страшний,
Що права я не маю убивати.
Та відчуваючи пекельний біль в душі,
Рука сама шукає чим стріляти.
Я їм не подарую місяці розлуки,
І страх в очах, коли задзвонить телефон.
Що син утратить батька, діда – внуки,
І ріки сліз, що линуть до ікон.
Не можу вибачити сплюндровані міста,
Хати й будинки, пошматовані на клоччя.
Як потерпає від наруги стоптана земля,
Засіяна смертельним залізяччям.
Я не пробачу, не прощу, не подарую,
Допоки не закінчеться війна.
Хай ненависть в душі моїй лютує,
І злість до ворогів не бачить дна.
А як здобудем довгождану перемогу,
Зненацька зрозумію в чому був мій гріх.
Що я забув слова, які належать Богу,
Що Він учив прощати недругів своїх.
Тоді я стану на коліна серед храму,
Просити в Нього буду, скільки стане сил,
Благати, щоб загоїв мої рани,
І все таки, мене убогого простив.
В надії, що отримаю прощення,
Я сам пробачу, бо пробаченим я буду.
Якщо Господь був здатний на смирення,
Я все прощу, але ніколи не забуду…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956775
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2022
автор: Костянтин Вишневський