Життя пролітало навкруг без упину.
Осінні дощі , лиш сльозу нагнітали.
А біля будинку Районного ЗАГСу
Засмучено , тихо , дитина стояла.
В сере́дину мама її не пустила.
Сказала , на дворі потрібно чекати.
Дочка хоч мала , але вже розуміла ,
Чому кожен вечір заплакана мати.
А ручки зтискали залипші цукерки.
Їх батько вручив , замість мі́цних обіймів.
Вже місяць пройшов , як пішов він із дому...
Ніхто не приносить тепер апельсинів.
А в дівчинки в мріях , вечірні польоти.
Із батьком літає вона по кімнаті ,
А мама диспетчер , командує-Досить!
Ідем на посадку, щасливі , крилаті.
Коли із садочка її забирали ,
За руки обоє так міцно тримали
Здавалось у трьох на хвилинку взлітали.
Сімейка крилатих по місту літали...
...Із скрипом відкрилися двері дубові.
Присіла навшпиньки заплакана мати.
-Ти тільки моя!Зараз йдемо додому!
І видерла з рук , ті цукерки від тата...
А батько на вигляд був ніби побитий.
В очах пустота і поломані крила...
Сімейка крилатих тепер не ищаслива.
І в доньки з очей полилась ціла злива...
І стало відчутне земне притяжіння.
Так тяжко було їм ті кроки ступати.
Без щастя стають усі люди безкрилі.
Хоч вміють , але вже не можуть літати.
29.01.2022р.
Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956922
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2022
автор: Степан Олександр