[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=qEo5aR6BI1M[/youtube]
[b][color="#021361"]Ми, народе, власними руками
відтворили пекло на землі,
У краю, де ходить поміж нами
Матір Божа в чорному вбранні.
Вічність не осушить її сльози.
Сум і розпач серденько скував.
Обпеклась в лютневі злі морози,
Ніжна плоть, яку ти так кохав.
Неможливо зупинити вітер,
Та завоювати цілий світ.
Тільки осінь замалює літо,
У жовтий і червоний самоцвіт.
Неможливо ріки зупинити,
Чи заборонити їм текти,
Правді битись; помирати й жити...
Як же ж існувати без мети?
Неможливо із брехнею жити,
І толерувати цих облуд.
Вільних неможливо підкорити,
У краю серед нікчем Іуд.
Ясний зір загортаний імлою.
Чорний дим повітря отруїв.
Вбиті йдуть за світлом долиною,
Через груди згарищ і руїн.
Зве знайомий голос за собою,
(Той хто обіцяв солодкий мир)...
А тепер обпалені війною,
Ми його нудний читаємо твір.
І ковтаєш простір безпорадний
У краю де смуток вкрив степи.
Невгамовний вітер зве на варту,
У долину де стирчать хрести...[/color][/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957194
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2022
автор: CONSTANTINOPOLIS