У осінь стиглу забрели літа
Й заінилися скроні мої рясно.
Не та у крилах сила, щоб літать,
Але ж вогонь в очах горить – не гасне.
То не вогонь – життя мого свіча,
Що то палахкотить, то знов палає.
Саме таким життя є зазвичай,
Такою, мабуть, і завжди була я.
Тепер із музою ми творимо удвох:
Якісь рядочки слізьми поливаєм,
Радієм, що не відвернувся Бог,
Буває, й України Гімн співаєм.
Тоді таке піднесення в душі,
Що мимоволі крила виростають,
Й кричати хочеться: «Любов’ю дорожіть,
Поки життя ще сторінки гортає!»
Осіння дні короткі і сумні,
Але ж які чудові довгі ночі,
Й для сну години маєм запасні,
І сни тоді майже завжди пророчі!
15.08.2022.
Ганна Верес Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957248
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2022
автор: Ганна Верес