Якщо чесно, скажу я вам, не знаю,
Як на цім світі тримає земля,
Гадів отих рашиських, що без краю,
Лізуть і лізуть, немов сарана.
Що ви забули у нашому краї?
За що так плачеться ридма душа?
По що чините ґвалт? Право, не знаю...
В серці моїм, кожна кривда, - іржа.
Їсть свідомість мука пекельна в грудях,
Яку переносить в горі народ.
Як вам, виродки, спиться? Що? Не будять
Всі привиди мертвих зі сну? Цейтнот?
Ні, не думайте, і не сподівайтесь, -
Щезне в часі заподіяне зло.
Згарище, землю цілуйте та кайтесь,
Будьте ви прокляті, орки, й пуйло.
А ми відродимось з попелу смерті,
Мужності щит понесемо в віки.
Власною ж кров’ю від нашої тверді
Ви захлинетесь, від помсти руки.
22.08.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957261
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2022
автор: Валентина Ланевич