У неділю , вранці , задзвонили дзвони.
Люди йдуть до храму , цілують ікони.
Хто свічок з десяток , ставить , б"є поклони.
На душі , так радісно , бо все добре вдома.
Ось ці троє з боку , до сповіді стали.
Людей в церкві з два десятки. Службу розпочали.
Святий отець молитви голосно читає.
Запах ладану по храму , потім хор співає.
Зайшла жіночка до церкви ,свічечку купила.
Перед образом Марії голову схилила.
Шепотіли слова губи , а душа ридала.
По щокам котились сльози . На коліна впала.
Було чутно:-Заступися , Пречистая Мати!
Дай ще сили потерпіти...-почала ридати.
Хто дивився на цю драму , за своє молився.
У кожного своє горе. Кожен натерпівся.
-Це вона за сина просить,-одна іншій шепче.
-Як таких земля ще носить? Прости мені отче!
Він горілку п"є безбожно , матір матюкає ,
А як випити немає-руки простягає.
-Помилуй!...Прости йому!..Молю та благаю!
Отець Небесний , на тебе тільки уповаю...
А вогонь від свічечки , яскраво палає
І перед очима , життя пролітає.
Ось його родила , пестила , любила.
Ніченьки не спала , надії плекала.
На себе махнула , аби йому краще.
Вчила , щоб у люди... Щоб не був ледащо...
Ніби все віддала. Йому все робила ,
А тепер ,на старість , таке заслужила.
-У чомуж я винна? Що не так зробила?
Вже б скоріш до бога , душа відлетіла.
І там , в Царстві Божім , у Божих Палатах ,
На колінах просила б за синочка мати.
Бо не може по іншому. На те вона й мати.
Така її доля , день і ніч не спати.
Бо він її кровиночка і душі частина.
Так не такий , як інші...Він її дитина.
Закінчилась служба. Трошки легше стало.
Миром помазали , проскурку узяла.
За здоров"я синочкові. Понесла додому.
З надією , буде краще . Дай Боже в усьому.
А над нею , ангели летіли тихенько.
Молитви почуті , щірої неньки.
Сльзи віри і любові , на небо злітають .
Творять чудеса , бо до Бога зразу попадають.
28.10.2021р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957262
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2022
автор: Степан Олександр