Прокидаюсь, коли вистачає розуму
Засинаю, коли вистачає життя
Я беру метафору, витираю об неї спогади
Я не пророк, і ніколи ним не була
Вірші пишуться, коли помічаю погляди
Я не сама, але знаю, що я - одна
Я роблю, адже хочу - мені все кориться
І я знаю, чому повернулась до мене твоя голова
Я хочу світу гуманного і стривоженого
Я не відьма, інтуїція - сила моя
Все, що робиться, і все, що не робиться
Все це загадки раю, чорнокнижна душа
Я живу в тиші, гирлі справжнього розуму
Зрозумівши, що правда - завжди моя
Молюся на кожного, дякую кожному
Я не знаю болю, адже біль - це я
Ніжиться доля у кожному кольорі
Кривляться зуби, згорають сади
Нехай знову накотяться спогади
Нехай точні та злі будуть вони
04.03.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957372
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.08.2022
автор: Марта Різоль