Щоб розважитись якось, буває, матроси
Альбатросів хапають, гігантських птахів,
За кормою над прірвою моря тих носить,
Безтурботних супутників їх кораблів.
Опинившись на палубі, миттю втрачають
Свою велич, лазурних небес королі,
Білі крила пташок безпорадно звисають,
Наче весла, безглузді стають на землі.
Мандрівник цей крилатий незграбно чвалає,
Був прекрасним, а став недолугим, смішним!
Хто до дзьобу йому свою люльку все пхає,
Хто глузує, кульгаючи наче, над ним.
І Поет, що як принц позахмарних кордонів,
Котрий з бурею мчить, недосяжний стрілкам;
Як додолу впаде, серед шуму прокльонів,
Крил тягар велетенських долає лиш сам.
L'ALBATROS
Charles Pierre Baudelaire
Souvent, pour s'amuser, les hommes d'equipage
Prennent des albatros, vastes oiseaux des mers,
Qui suivent, indolents compagnons de voyage,
Le navire glissant sur les gouffres amers.
A peine les ont-ils deposes sur les planches,
Que ces rois de l'azur, maladroits et honteux,
Laissent piteusement leurs grandes ailes blanches
Comme des avirons trainer a cote d'eux.
Ce voyageur aile, comme il est gauche et veule!
Lui, naguere si beau, qu'il est comique et laid!
L'un agace son bec avec un brule-gueule,
L'autre mime, en boitant, l'infirme qui volait!
Le Poete est semblable au prince des nuees
Qui hante la tempete et se rit de l'archer;
Exile sur le sol au milieu des huees,
Ses ailes de geant l'empechent de marcher.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957434
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.08.2022
автор: Віталій Гречка