💙В її галереї бракує світлин,
💛в очах глибини темно-синьо...
Частішають сльози без зайвих причин,
втішає себе: "плачуть сильні..."
💙втираючи щоки... Молитва й вперед,
💛до нового дня на гостину...
Жовтіє колоссям затертий конверт,
а в нім: " Ну привіт, Україно...
💙Я твій ще новенький, чистесенький рік...
💛Скажи, з чого хочеш почати?
Лиш не поспішай... Розжену я той крик,
що громом з сусідньої хати...
💙Та й хату знесу, і курник їхній теж...
💛Не плач, ти ж сьогодні святкуєш.
А знаєш, що зло добігає тих меж,
якими уже не здивуєш.
💙Воно поглинає себе звідусіль
💛і врешті лишиться руїна...
Відставити сльози! Всміхнись, щезне міль...
І все буде в нас - Україна!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957480
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.08.2022
автор: Людмила Мартиненко