тепер наш світ завжди тривожний
багато просто зайве вже
по-різному змінився кожний
й свою надію береже…
так кольори землі і неба
і міста нездоланий рух
я жадібно вбираю в себе
й не хочу,щоб запал той вщух.
за сон наш, посмішки і квіти …
вже тими внесена платня,
хто знає, як хотіти жити
й в обличчя бачить смерть щодня
ясніє зір,тьмяніє острах
вина - як вдячності сестра
і, виявилось все непросто,
до зрілості - чи доросла
чи гідна я, чи можу бути
хоч пилом рідної землі,
бо в час випробувань і скрути
мої зусилля замалі
лише втішатись дозволяю,
що бачу доленосний час
на зламі попід гострим краєм -
до волі, що єднає нас.
© Олена Зінченко 24.08.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957491
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.08.2022
автор: Zinthenko Olena