[b][color="#0400ff"]Хто з любов'ю не знається - той світу не бачить
Хто в любові не знається також гірко плаче
Так я не плачу, я просто кохаю
В небі пташкою парю іноді й порхаю
Нам чи жити бо в печалі
Нам чи не літати
Нам чи пісень з серця та не заспівати
Та так щоб гори зрушились
Ріки пробудились, розлилися й плюскочучути душу зачепили
Заспіваймо пісню браття
Солов'я почуймо, його крик й ридання
В пісні нашій лине
Зов весни повноводної ще лунає й нині
Сльози щастя розлилися по лугах та нивах
Буяє, квітне наша Україна
Хто з любов'ю не знається - той цього не бачить
Хто в любові не знається в самотності плаче
Пісню вод грунтових понесем рікою
Плач кохання й радості ми візьмем з собою
Любіть тілом та душею не лише весною!
Моя люба, моя мила
Завжди я з тобою
Ти й верба й береза
Й дорога край поля
Ой, не випадкового знов звела нас доля
Ой, як витьохкує серденько поряд із тобою
Ой, як гірко там, слід підсолодити
Уст чарівних живу воду буду знову пити
На губах залишу ніжний поцілунок
Та зігрію тіло й душу піснею живою
Ракружляю дивоптахом в небі над тобою
Запалаю над горою ясною сльозою
Омию тебе морською водою
Небом обніму
Вітром понесу
В гори знов покричу,в шаленій пустелі твій слід знов залишу
Хто з любов'ю не знається - той й не літає
Хто в любові не знається той і не сіяє
Ой, як дивовижно ж соловей співає
Ой, як же палко дівка та кохає.[/color]
[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957578
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2022
автор: oreol