Пустка і прив’ялий цвіт,
У світі, у душах - безмежна руїна,
Смерть на землі залишила слід,
Смутку не одна посипалась пір'їна.
Вдихнути хоч трохи життя,
Вже не в силах душі хворі легені,
Тягнуться руки до недосяжних брам вороття,
Назбиравши сліз переповні жмені.
Серед темряви все ще пробирається промінь,
Впадаючи краплинами до серця глибин,
Щоб там знову здійняти непохитної надії повінь
Й силою Любові укріпити серед вмираючих хвилин.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957606
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2022
автор: Вікторія Воля