У серпні степ південний непривітний.
Земля потріскана і спрагла до води.
Інгул тече і ріже пласт гранітний ,
Вже зеленіє берег з лободи.
Засохлі трави кришуться під вітром .
Насіння геть летить , таке життя.
Мине лиш рік і забуяє цвітом
І знов ласкаві будуть почуття.
Он в далені пастух пасе корови ,
Ті заморились їсти сухостій .
У тінь дерев бредуть ,у схови,
Смак молока від полину гіркий.
Зелений острівець шипшини ,
Намисто ягідоподібне виставля.
А ковила , свої розчісує чуприни
І чапля ящірку в траві ганя.
Канюк, із неба поле контролює.
То колами кружля , а то завис.
Так легко , граціозно він полює .
Від спеки до нори сховався лис.
Усе чека на дощ і прохолоду.
Засохли барви степу на палітрі.
Лиш червоніють плоди глоду ,
Десант молочаю́ летить в повітрі.
25.08.2022р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957694
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.08.2022
автор: Степан Олександр