Десь блукає в світі мòя файна панна.
Гублюся цілком я по стежках незнанних.
Дихає повітрям, думку в серці носить,
Заплітає квітку ароматну в коси.
Як зустріну, зникне з язика вся мова.
Ця ознака щастя всім давно відома.
Поцілую в лобик як свою, як рідну.
А наразі дивлюсь на зорю провідну.
І питаю в себе, чи любити зможу
Кожну її примху, забаганку кожну.
По стежках незнанних ходить з нею привид.
То моя натура, ет, нетерпелива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957844
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2022
автор: Ти-2