Скінчилася зухвала літня злива.
Самотній місяць в небі все мовчить.
І він сумний. І я такий вразливий,
Але це тільки в цю відверту мить...
Цієї миті безнадійно знаю
Минулі крики правди голосні.
Заплакало вікно мого трамваю,
Простягуючи дзеркало мені.
Я бачу там потворне та чудове,
Показує всю правду дивне скло.
Там чорний сум і радість бірюзова...
Невже зі мною дійсно це було?
Неначе звуки тихої сонати
Я чую крізь нічний потужний вплив.
Але трамвай не буде повертати
Туди, де все на світі я б змінив.
Я їду прямо. Спротив - недоречний.
Як бути у збіговиську турбот:
Подякувати дзеркалу сердечно?
Забути недосяжний поворот?
Самотній місяць плаче у хмаринку,
Як у хустинку. Їде наш трамвай.
Ніхто не омине свою зупинку,
Де дзеркало нам скаже: "Прощавай!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957937
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2022
автор: Артур Дмитрович Курдіновський