Мені так гірко посміхнулось місто.
Повільно йду я з вечора у ніч.
Вечірніх ліхтарів його намисто -
І недосяжна, і коштовна річ.
Та скільки намистинок? Двісті? Триста?
Є сяйво. Та немає вороття.
Змінився я. Змінилось моє місто.
Когось немає вже - закон життя.
А вулиці, немов нічні артисти,
Стоять по мізансценах, як німі.
Зібравши всі хвилини у намисто,
Я покажу його своїй зимі...
Зима, як діамант, легка та чиста,
І не жорстока, як у ті роки.
І їй я подарую те намисто,
А з ним - свої римовані рядки...
У спогадах, як у казках барвистих,
Надія, королева всіх бажань,
Плела своє смарагдове намисто,
Як амулет від болю і страждань.
Тепер плете моє вечірнє місто
(Йому допомагають небеса)
Минулого розірване намисто...
Де кожна намистинка - то сльоза.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958040
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2022
автор: Артур Дмитрович Курдіновський