Вже не літо, ще не осінь,
Десь на грані межи чисел
Думка лине світла й чиста –
Над полями вітер носить...
Віднеси ж мене, мій милий,
В оту далеч, любу серцю –
Вік, де галстук піонерський,
Я ж мов голуб сизокрилий...
Облечу усі стежини,
Закутки душі моєї,
Мрій високих апогеї –
Щось збулося, щось в руїнах...
Сторінки від часу зжовкли,
Образ лиць живим відлунням,
З світлим поглядом і юним,
З чистим неба ореолом...
Ось за рогом рідна школа –
Ждеш школяриків чергових,
Хтось з букетом васильковим,
Той в коробці з богомолом.
Вже не літо – сива осінь
З цих вершин, куди дістався
Вже дивлюся без лукавства:
Дім батьківський..., сльози-роси...
30 серпня 2021р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958332
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2022
автор: Променистий менестрель