Я, у дзеркало на себе дивлюсь
Та й малюю свій портрет очима.
І сама собі признатись боюсь
Що є багато літ за плечима.
На волоссі на скронях сивина
І під очима зморшки на чолі.
Нуртує вниз-осіння глибинна
То увись несуть птахи журавлі.
Я, змінилась, на красу не дивлюсь
Знаю, прийшов час -осіння пора.
Буває, то плачу, а то сміюсь ...
Душа шукає небо з -під пера.
Думала мене осінь обмине
Не відчую ностальгію, журбу.
А торкається буденне, земне...
Вітер гне додолу немов вербу.
З мого дерева зриває листя
Десятки, десятки, десятки літ.
О, зійди сонечко із захристя
Хай побачу , ще життя -білий світ.
Я багато не прошу від життя!
Всесвіт - синю блакить осягнути .
Щоб опертись на плече , як дитя
Про самотність, тривоги забути.
Я , як актор граю в різні ролі
Закладаю маску ,окуляри.
Ображають , я сміюсь від болі
Лечу птахою за сніжні хмари.
Я , віддаю людям свою любов
У спину мені кидають ножі.
Хижі змії п'ють з душі мою кров
Бува зриваюсь стою на межі.
Тоді сама собі вчитель ,лікар
Вчить життя ...я медитую рани.
Обминаю, тих , хто дикун, дикар
Піднімають дух - дуби титани.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958728
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2022
автор: Чайківчанка