Я викрав час у зірочки сузір'я -
В її утраті спить моя раба.
Не зовсім тать - я радше син безвір'я,
І ви не взнаєте, куди моя ходьба.
Повзу, як змій, скидаючи це шкір'я,
Сміюсь лиш там, де ница боротьба.
А хоч на мить, мій Боже, що повір я -
Тікайте всі: до чорта йде мольба.
Так що гнівитись, набожні панове?
Я вам набрид? О, Фавсте, геть відсіль.
Та тільки гріх я чую в вашій мові -
Спроможся, Боже, вибачить їм хміль.
Чекай, Гелено, ми напоготові,
Ой-ой, свята у них горить купіль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958805
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.09.2022
автор: Діоніс Степовий