[b]Я[/b] іду по рідненьких полях,
[b]В[/b] тихих росах колишеться жито,
[b]Р[/b]озомлівша від спеки земля
[b]О[/b]біймає й шепоче, щоб жити.
[b]М[/b]оросить уже дощ свій мотив,
[b]А[/b] деінде красуні біляві,
[b]Ш[/b]аленію від звабливих див,
[b]К[/b]олихаючи чари духмяні.
[b]А[/b] на хвильку маніжна краса
[b]Х[/b]оровод завела і заграла,
[b]К[/b]рай пелюсток скрапала роса
[b]У[/b] полон дивовижний збирала.
[b]П[/b]ромінці золотили листки,
[b]А[/b] у мене, як виросли крила,
[b]Ю[/b]ність вмить дарувала думки -
[b]С[/b]віт душі говорив, що щаслива.
[b]Я[/b] губилася в милих житах,
[b]Л[/b]егіток розвівав мої коси
[b]І[/b] в чарівності вились літа,
[b]Т[/b]ополині розносивши роси.
[b]О[/b]х, як грала розкішна краса
[b]М[/b]елодійно, стеливши покоси.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958816
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.09.2022
автор: Наталі Косенко - Пурик