У кімнаті затишно і чисто,
Сірий вечір розгорнув пітьму,
Мамине улюблене намисто
Із шухлядки столика візьму.
Мама молода його носила,
Берегла, як дуже цінний дар.
В ньому є якась магічна сила –
Це намисто тато дарував!
Пам’ятають камінці прозорі
І кохання ніжне, і тепло.
Світяться мов світанкові зорі,
Хоч насправді це звичайне скло…
Це намисто оберегом долі,
Цінним спадком стало у житті -
З ним я наче у родиннім колі
Де батьківські спогади святі.
Тетяна Котельнік
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958971
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2022
автор: Покровчанка