Стара верба над річкою схилилась,
Полоще довгі коси у воді.
Чом давня, подруго, ти зажурилась?
Чим можу я зарадити біді?
Була колись лозинкою тонкою,
Пустила в берег річки корінці,
Живилася водою річковою
І пестилась до сонця промінців.
Із року в рік росла і розквітала,
Сережки одягала навесні.
У річці, як у дзеркалі, шукала
Небесні срібні зіроньки ясні.
Була розлучень і побачень свідком
І слухала освідчення слова…
Весни і літа обірвалась нитка —
Вже й пісню соловейко не співа.
Осіннє листя скинувши у воду,
Зажурена стоїш на самоті,
Чекаєш на весни чарівну вроду,
На теплі дні і ночі золоті…
Тетяна Котельнік
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958987
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2022
автор: Покровчанка