Знов пригадався вечір при свічках,
Коли Шопена до мінор заграли,
Журливі звуки по щоках
Сльозами непомітними стікали.
Рояль у нотах відчай виливав
Стривоженого звісткою маестро.
Народ тоді знедолений повстав
Бурхливим валом гнівного протесту.
Пориви вітру музика несла,
Як буревій лунав ноктюрн, як виклик,
Нести стомилася свого хреста
Вітчизна славних предків Фредерика.
Народ шляхетний, як ти, чи живий?
Борися! – відчайдушно музика кричала,
Як полум’яний заклик бойовий.
В той час надії Польща не втрачала.
Свічки вже згасли і замовк рояль…
Чудове ввечері - вдень непомітне, тьмяне
Зажура знов здавила серце і печаль,
І калатає серце неслухняне.
Щодня на Пер-Лашез юрба людей.
Там прапори і квіти, як подяка,
Як своєрідний урочистий привілей
І шана до великого поляка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958994
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2022
автор: Рябич