Тріпотів крильцями малий кажан,
Кружляв у тихім надвечір’ї.
Туди-сюди перетинав паркан,
Межу граничну, що на подвір’ї.
На грушці соловей в рудім садку
Про щось своє пташине мудрував.
Чи був він із думками не владу?
На небі місяць в піжмурки загравсь.
Як міг, ховавсь за кронами дерев,
А то вигулькував собі здаля.
Уже тремтів у соловейка нерв,
На примхи дивлячися гультяя.
Тому, що літо, що зима, - одне,
Холодне світло ллє у забаві.
Байдужістю окутаний без не,
Без пізнань: сорому, щастя, слави.
07.09.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959006
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2022
автор: Валентина Ланевич