Людей, як мурáшок у світі; як зéрнят в коробочці маку,
Чекають свого Месію і прагнуть якогось знаку.
Надвечір стихає гомін; до днини в очах світає
І плачуть росисті трави і пташка комусь співає.
На крижмі дитя принесли, святили малі долоні;
Вже мати з літами — біла, а руки від праці — чорні.
Від сина до батька — мудрість віками сім’ю тримала,
Носив він на плечах втому і поле, що хліба дало.
Цей світ не створили люди, ще досі його вивчають,
У кожного своя правда і фініш, який чекає.
Життя не пробігти полем, де небо — землі немає,
Людина з любові взята, а решта — все Бог спитає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959081
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.09.2022
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА