Михайло Жаржайло. Ной

магический  реализм  стал  обыденным
настолько  что  даже
атланты  из-под  балконов  вылезли  
и  разошлись  по  пивным
колонны  развернулись  как  свитки
из  них  тоже  выпрыгнули  атланты
высыпались  как  жуки
немного  победнЕй  и  оттого  коренастей
да  и  пошли  пьянствовать  в  стрыйский  парк
бить  морду  памятнику  ивана  килинского
а  кариатиды  от  горя  стали  невидимками
растаяли
кто  в  воздухе  кто  в  камне  кто  в  воде
а  последние  что  шли  за  своими  мужчинами
растворились  в  пиве  и  крови
кальвадосах  и  бурбонах
и  в  лимфе
а  иногда  в  молоке

самые  коренастые  вышли  на  площади  700-летия
зажгли  в  руках  рога  троллейбусов
как  бенгальские  огни

и  была  лютая  ночь
ледяная  круговерть
небо  сверху  наползло  как  металлическая  губка
и  снегом  засыпало  землю  до  самого  горизонта
а  каменные  блоки  с  холма  на  котором  стоял  мой
всевидящий  глаз
разбежались  как  крысы

а  потом  когда  таяла  страна  будто  снег
и  прибывала  большая  вода
наш  ковчег  вознёсся
на  верхушки  волн

и  там  наверху  его  словно  кусочек  мыла
взял  на  ладонь
исполинский  каменный  ангел

(Перевод  с  украинского)

ной

магічний  реалізм  перетворився  на  буденність
настільки  що  аж
атланти  позлазили  з-під  балконів
і  розійшлися  по  кнайпах
колони  розгорнулися  наче  сувої
і  з  них  також  атланти  повистрибували
повисипалися  як  жуки
трішки  бідніші  і  тому  кремезніші
та  й  собі  пішли  пиячити  в  стрийський  парк
бити  морду  пам'ятнику  яна  кілінського
а  каріатиди  з  горя  стали  невидимками
розтанули
хто  у  повітрі  хто  в  камені  хто  у  воді
а  найостанніші  ті  що  йшли  за  своїми  чоловіками
розчинилися  у  пиві  та  крові
кальвадосах  та  бурбонах
і  в  лімфі
а  іноді  в  молоці

а  найкремезніші  з  них  виходили  на  700-річчя
запалювали  у  руках  роги  тролейбусів
як  бенгальські  вогники

і  була  люта  ніч
крижана  заметіль
і  небо  згори  наповзло  немов  металева  губка
і  снігом  засипало  землю  до  самого  обрію
а  кам'яні  цеглини  пагорба  на  якому  стояло  моє
всевидяче  око
розбіглися  як  щурі

а  потім  коли  танула  країна  немовби  сніг
і  прибувала  велика  вода
наш  ковчег  вознісся
на  вершечку  хвиль

а  там  нагорі  його  достоту  шматочок  мила
узяв  на  долоню
велетенський  кам’яний  янгол

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959198
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 09.09.2022
автор: Станислав Бельский