Лесик Панасюк. Азбука как палата для раненых

І

Слышишь  это  движение  в  стволах
это  язык  течёт  по  деревянным  жилам  разрастается  пустоцветом
язык  чёрный  словно  земля
чёрный  словно  кровь  что  тянет  нас  в  землю

Красные  перья  застряли  в  чернильницах  наших  ртов
полные  крови  будто  во  время  драки
каждое  слово  причиняет  боль

Чтобы  сейчас  остаться  в  живых  надо  молчать
Сыпучие  пески  языка  тянут  нас  на  дно

ІІ

Буквы  идут  на  войну
складываются  в  слова  –  их  никто  не  хочет  произносить  –
предложения  подрываются  на  минах
истории  обстреливают  системами  залпового  огня

В  украинское  слово  дом  попадает  снаряд
сквозь  разбитое  окно  буквы  д
можно  увидеть  как  буква  і  теряет  голову
как  проваливается  крыша  буквы  м

Язык  во  время  войны  не  узнать
предложения  так  бессильны
никто  не  хочет  умирать
никто  не  хочет  говорить

Возле  больничной  койки  буквы  й  лежит  протез
диакритического  знака  она  его  стыдится
в  который  раз  уже  расходятся  швы  просветами  буквы  ф
от  пулевых  ранений  на  этимологическом  фронте
мягкому  знаку  вырвали  язык  во  время  пыток

Палаты  забиты  буквами  так
что  и  апострофа  не  вставишь
опадает  краска  со  стен
осыпаются  слова  непонятными  калеками
да  и  кто  ими  будет  говорить

(Перевод  с  украинского)

АБЕТКА  ЯК  ПАЛАТА  ДЛЯ  ПОРАНЕНИХ  

І

Чуєш  цей  рух  у  стовбурах
це  мова  тече  в  дерев’яних  жилах  і  буяє  пустоцвітом
мова  чорна  мов  земля
чорна  мов  кров  що  тягне  нас  у  землю

Червоні  пера  застрягли  в  чорнильницях  наших  ротів
повні  крові  наче  під  час  бійки
кожне  слово  завдає  болю

Щоб  зараз  лишитися  живими  треба  мовчати

Сипучі  піски  мови  тягнуть  нас  на  дно


ІІ

Літери  йдуть  на  війну
складаються  в  слова  які  ніхто  не  хоче  вимовляти
речення  підриваються  на  мінах
історії  обстрілюють  системами  залпового  вогню

У  слово  дім  влучає  снаряд
крізь  розбите  вікно  літери  д
можна  побачити  як  літера  і  втрачає  голову
як  провалюється  дах  літери  м

Мову  в  час  війни  не  впізнати
речення  такі  недолугі
ніхто  не  хоче  помирати
ніхто  не  хоче  говорити

Біля  лікарняного  ліжка  літери  й  лежить  протез  
діакритичного  знака  якого  вона  соромиться
уже  вкотре  розходяться  шви  просвітами  літери  ф  
від  кульових  поранень  на  етимологічному  фронті
м’який  знак  втратив  язик  під  час  катувань

Палати  забиті  літерами
що  й  апострофа  не  вставиш
відпадає  фарба  зі  стін
осипаються  слова  незрозумілими  покручами
і  хто  ними  буде  говорити

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959199
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 09.09.2022
автор: Станислав Бельский