Людина є вільна істота
І має життям вільним жити.
Бо це заповідано Богом -
Людині свободу любити.
Тому, коли нашу свободу
Прийшли відібрати охочі,
Повстали ми валом незгоди
Та ворогу кинулись в очі.
А ворог усе намагався
Спочатку грошами платити,
А потім злякати та вкрасти
Все те, що не зможе купити.
Він, дурень, весь час пропонує
Нам скласти до ніг свою зброю,
І їх жалюгідно благати
Про ліпшу, втім рабськую долю.
Та їхня свобода брехлива,
І їхні обіцянки вовчі -
Немов та душна та велика
Подушка, що впала на очі.
Вона наче ніжна і гарна
І спати на ній наче мило,
Але пильнувати – це марно
Та й дихати неможливо.
А ми звикли повною груддю
Вдихати солодке повітря,
Росою пробігтися вранці
Наввипередки з вільним вітром.
Злетіти тим птахом свободним
До неба, розправивши крила.
Нестися у волнах холодних
Із вітром у повних вітрилах.
То наша священна природа –
Свободу найбільше любити.
Людина – свободна істота
І має життям вільним жити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959210
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2022
автор: Емма Конвалiя