Куди іти, коли немає більше віри,
Коли в очах останнє світло ледь жевріє?
З грудей роз'ятраних ростуть криваві діри,
І жоден лікар вже ніколи їх не зшиє.
Ми простір відданості справжньому творили,
Барвистим лугом розстелялося кохання,
А я нікчемно на друзки усе розбила
І стала варта тільки болю розставання.
Даремно в тебе я пробачення просила -
Не мала ж влади над собою, і не маю.
Від сяйва райдуги до мороку могили -
Фатальне "ні", що назавжди нас розділяє.
І не знайти ключів від замкненого світу -
Там лиш з дозволеними приймуть почуттями;
А душу мою божевільну, вже віджиту,
З планети змиє смерть холодними дощами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959312
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.09.2022
автор: Небо