Пізно восени на тому місці
де ріс кущик чорнобривців
зійшов молоденький , зелененький
паросток чорнобривця. Я його
перемістив в горнятко з земелькою
та й відніс до хати.
ЧОРНОБРИВЦІ
ЧорнобривцІВ насіяв я в осінь,
Таки ні , вони самі зійшли.
Попри холод,сніги та морози
Все ж до сонця дорогу знайшли.
Я їх ніжно в горнятко відправив
Ще й земельку смачну їм додав.
Тут вам тепло - живіть кучеряві,
Та й квіточків від них забажав.
Чорнобривці такі ж як і люди -
Просять ніжності, ласки й тепла,
І ніколи вони не забудуть
Руку ту, що життя зберегла.
І вони, попри всі забобони,
Не чекаючи час до весни
Дарували мені два бутони
Та на радість мені зацвіли.
То ж мене обмине лихоліття,
Жити буде в хатинці ВЕСНА,
І попри всіх невзгод розмаїття
Буду знати, що ніжність жива !
Луганськ 2022 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959514
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2022
автор: Мехті Волас