Солодкі сльози

Пів  року  у  війні  і…  без  плачів…
Чи  то  сльозу  в  мені  щось  перемкнуло?
Несла,  як  всі,  я  хрест  свій  на  плечі,
І  горе  спільне  із  народом  гнуло.
Пережила  облогу  без  тепла,
Без  хліба  і  води,  в  квартирі  темній.
Останню  свічку  надто  берегла,  
Чекаючи  вістей  з  німих  етерів.
Тікали  сни,  сполохані,  кудись  –
Тремтіння  стін,  розриви  бомб  лякали.
Я  ж  вісточки  чекала  від  родин,
Боялась,  аби  горе  не  спіткало.
Коли  ж  війну  посунули  на  схід
І  орки  подалися  до  кордону,
Здається,  засміявся  цілий  світ.
Погнали  вої  наші  їх  до  Дону.
Нарешті  все  омріяне  збулось,
Втікають  орки  з  півдня,  хто  як  може.
Стрічає  хлопців  місто  і  село
Сльозами  радості.  Вони  непереможні!
Дивлюсь  на  кадри  ці,  й  моя  душа,
Затиснута  в  кулак,  аби  не  здатись,
Розслабилась.  Й  сльоза,  вже  не  чужа  –
Моя,  гаряча,  рада  за  солдатів,
Побігла.  
Гордість  груди  розпира,
Готова  серцем  кожного  обняти.
Я  плакала  в  житті,  навіть  не  раз,
Та  щастя  більшого  не  довелось  зазнати:
Солодкі  сльози  очі  стали  лляти…
10.09.2022.
Ганна  Верес  Демиденко

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959527
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2022
автор: Ганна Верес