Осінній цвіт.Барвиста злива.
У вікнах бурхається днина,
З нею й дерева пожовтілі.
Схиляє крони в жовтім тілі,
Та б'є гілками по вікну.
За сею стороною я,
Як причарована душа
Дивлю у скло та мовить хочу,
Але щось давить.Давить горло.
І в глухоті дивуюсь я.
І б'є по вікнам,лиш те й чутно.
Від цього прикро,це і мучить.
І навіть вщухне.Навіть щезне,
Те віяння, оте,померзле..
Залишиться – чарівна врода,
Ті барви пред моєї морди,
Але не зможу описать.
Навпроти мене стане тиша.
Куди вже гіршу за цю тишу
І від безмови зчинить кривду –
Дарує нічних видів днем.
Невпевненим ламким зубцем
Відвірве й ті,глухі вже,вуха..
Настане безнадійна мука.
Зостанусь кинутим,звичайним.
На більш не здатним,вмінням марним.
Забуду цвіт.Забуду зливу.
І все під хвіст і все як в гриву.
Не мовлю слова й геть простого.
Залишусь в тиші болю мого.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959640
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.09.2022
автор: Diashh