Іду кудись по чорно-білій смузі
І бачу все, чого раніш не бачив:
Трава чорніє на пекельнім лузі
А клен у білім савані, неначе.
Розбите вщент на тому лузі військо,
Бо має білий плащ підбій кривавий,
О котрий витирав Пілат Понтійський,
Свій меч, коли купався в жерлі слави.
Та раздуми мої тому відверті,
Що заглядав я кожному в обличчя
І, навіть, відчував печатку смерті,
Якою та помітила добичу.
Не стерти жах і галас мій не стерти:
Дивися, смерте, що Пілат накоїв!?
Та листоноша мовчки у конверти
Ховала душі мертвою рукою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959690
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2022
автор: Zorg