Ген, за виднокраєм

             Ген,  за  виднокраєм

Ген,  за  виднокраєм,  сонце  в  небі  грає,
В  світанковім  лісі  пташечка  співає.
Соловейко  любий,  друже  мій  ласкавий,
Заспівай  нам  пісню  про  козацьку  славу.
Ту,  що  і  списами  й  кулями  побита,
Побратимів  кров’ю  жаркою  полита.
Ту,  що  здобуваєм  з  шаблею  в  руках,
В  запорозьких  грізних  січових  полках.

Ой,  ти  соловейку,  соловейку  друже,
Заспівай  нам  пісню  про  червону  ружу.
Про  дівчину  красну,  з  русою  косою,
Що,  як  повернуся,  заберу  з  собою.

Ген,  у  синім  морі,  в  хвилях  тонуть  зорі,
Підняли  вітрила  лицарі  суворі.
Линуть  до  далеких  кримських  берегів,
Визволять  з  неволі  душі  козаків.
Тих,  що  потерпають  у  важких  кайданах,
Батогами  битих,  клятим  бусурманом.
Тих,  по  кому  плачуть  вдома  сироти,
Ти  до  них  по  хвилях,  чаєчка  лети!

Ой,  ти  соловейку,  прокидатись  треба,
Заспівай  нам  пісню  та  й  про  синє  небо.
Про  лебідок  білих,  що  летять  у  ньому,
І  мене  від  лиха  заберуть  додому.

Ген,  степом  широким,  вітер  на  всі  боки,
Там  гуляють  хлопці,  хлопці  кароокі.
Кониками  вертять,  шабельками  грають,
В  кришталеві  чари  волю  наливають.
Ту,  яка  колише  степом  буйні  трави,
Сонцем  відігріту,  вимиту  дощами.
Ту,  яку  так  важко  у  руках  втримати,
І  потрібно  знову  й  знову  здобувати.

Ой,  ти  соловейко,  доле,  моя  доле,
Заспівай  нам  пісню  про  пшеничне  поле.
Про  велику  дружну  і  міцну  родину,
І,  нарешті,  вільну  нашу  Україну!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959888
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2022
автор: Костянтин Вишневський